Чи розстріляють наше відродження цього разу?
Сьогодні в соцмережах зайнявся тим, чим намагався не займатися ніколи, щоб не шкодити нервам. Ламав списи в дискусіях із зомбі, які засіли в спільнотах, присвячених сепаратизму.
Знаєте, вбиває навіть не та маячня і невігластво, яке читаєш. Ні. Вбиває розуміння того, що цього можна було уникнути. Розуміння того, що можна було проводити відповідну інформаційну політику, приділяти увагу вихованню нового покоління, стимулювати його формування.
Є молоді люди, при бесіді з якими розумієш, що наче не все ще втрачено, що вони не є дурними, інтелектуально недорозвиненими чи ментально надто відмінними. За досить короткий термін можна було зробити з них оплот українства в Криму, викувати з них сталевий стержень української політичної нації там. І це ще можна було б зробити найближчим часом, якби мати контроль над півостровом, інформаційний, територіальний. Це те, чим мала займатися держава на найвищому рівні.
Це ж стосується й інших регіонів. Це величезна трагедія. Лише за це, тих осіб, особин, не інакше, необхідно жорстоко покарати за те, що вони до цього призвели. Вони не мають права зараз виступати з трибуни із закликом про звільнення злочинців. Вони можуть виступати лише з лави підсудних. Підсудних за злочин проти української держави, злочин проти самої історії.
Я чимало говорив про аналогії з подіями сторічної давнини, коли молода Українська держава припинила своє існування у героїчній бійні, що обернулося мільйонами втрачених, страчених життів, розстріляним ренесансом України, зламом ментальності.
Ці аналогії безумовно є і вони дуже яскраві. Зараз ми теж опинилися перед загрозою знищення.
Знаєте, я не хочу, щоб ці аналогії продовжувалися. Не хочу повторення «червоного терору», який, як вже стало зрозуміло нас всіх чекає в разі окупації, депортацій, знищення інтелектуальної інтелігенції тощо. Не хочу, щоб мої ще ненароджені діти жили в кам’яному віці «совка» і ГУЛАГу, отримували 50 грамів хліба по картці.
Я вважаю, що краще вже ми зійдемося в кривавому герці з озвірілим, задурманеним від безкарності ворогом і будь що буде, ніж нас би трохи пізніше просто взяли голими руками. Краще вже такий кінець, і не гарантія для Кремля, що це буде для нас кінець. Українська земля дуже гарно горить під копитами окупантів, віддаючи запахом паленої гуми і гарячої української крові.
Ми багато пережили і попереду ще більше випробувань, тож мусимо пройти їх з гідністю.
Чи розстріляють наше відродження цього разу? Намагатимуться. Нам же потрібно його захистити.
Це не паніка, не нагнітання, не хвилинна слабкість, приправлена ноткою драматизму.
Просто думки перед неспокійним сном.
