Будні (не)вільного суспільства

У Росії до "чорного списку" сайтів Інтернету, які заборонені для перегляду, нещодавно було віднесено відому соціальну мережу "Вконтакте". Хто не знає, це фактично друга за обсягами відвідувань і кількістю учасників соціальна мережа в світі після американського Facebook. Наразі так і не стало зрозуміло, чи це свідоме рішення російської влади, чи просто технічна помилка працівників сайту або ж державних органів інформаційного контролю Російської Федерації. Проте очевидно, що цей інцидент – гарний привід поміркувати про сучасну інформаційну політику, а в цьому контексті – про відносини влади і громадянського суспільства. Особливо ж це актуально на передодні Дня журналістики, який ми відзначатимемо за два тижня – 6 червня.

До речі, трохи відхиляючись від теми, цікаво, скільки гарних слів і побажань на адресу журналістів у цей святковий для всіх працівників слова день будуть говорити політики, можновладці і чиновники? Вельми показово, що це робитимуть люди, які за кілька днів до цього ухвалювали рішення заборонити певні сайти, не допустити журналістів на засідання Кабінету Міністрів, мовчазливо спостерігали за протестами працівників ЗМІ із вимогами об’єктивно розслідувати побиття їхньої колеги білоцерківським хуліганом, що відпрацьовував на мітингах "охоронцем"… Це яскраво свідчить про політичну дволикість і нещирість та демонструє прірву між красивими словами і реальним ставленням влади до журналістики зокрема і цінностей свободи слова в цілому.

Утім, питання, повторимося, значно глибше і ширше, ніж просто закриття чи блокування одного, хоча й популярного, Інтернет-ресурсу. Соціальні мережі – вкрай важливе явище нової інформаційної епохи. Вони не просто роблять людей ближче, а спілкування – динамічнішим. По суті, соціальні мережі створюють нову систему координат в суспільній організації. Не буде перебільшенням навіть сказати таку голосну фразу: соціальні мережі створюють і формують новий світ і нову систему соціальних взаємин.

Раніше суспільство будувалося на ієрархічних, тобто вертикально організованих принципах. У такій системі нагорі є вищий керівник – монарх, президент або інша "перша особа", той, про кого можна сказати словами Людовика XIV "держава – це Я". Нижче у подібним чином організованому суспільстві йдуть різноманітні організації й інститути, що забезпечують управління, а разом із тим і люди, які ці організації й інститути представляють. І лише потім іде суспільство – уся решта людей, що знаходяться навіть за демократичного режиму в підкореному становищі. Вони платять не ними затверджені податки, виконують не ними прийняті закони і в цілому знаходяться внизу соціальної ієрархії. Власне, у такому вертикально організованому суспільстві й полягає політична суть будь-якої держави і влади як соціального феномену в цілому. Вище перераховане, за великим рахунком, не залежить від політичного режиму, а є природним явищем як для демократії, так і для авторитаризму.

Проте поява соціальних мереж радикально змінила цю ситуацію. Саме тому ми й говоримо, що соціальні мережі створили новий світ – «горизонтальний». Динаміка комунікації, що постійно й невпинно зростає, і повна свобода доступу до мережі та висловлювань у ній, а також свобода контактів з будь-яким з учасників мережі (а там зараз всі – від керівників держав і олігархів до рядових студентів чи найманих працівників) створює новий формат горизонтальних взаємин. У цьому форматі немає ієрархії, немає підкорення, а соціальний діалог відбувається повністю на рівних.

Важливо, що у вертикальній соціальній організації, створеній соціальними мережами, правила поведінки (своєрідні внутрішні закони спільноти) не нав’язуються згори, а формуються за участі самих представників спільноти. Ними ж, а не якимось спеціально створеним для цього органом, контролюється виконання правил, тобто можливість створення навіть віртуальної репресивної системи із наявністю елементів примусу, що характерно для звичайної держави, повністю виключається. Не менш важливою складовою феномену соціальних мереж є те, що вони повністю безкоштовні. А отже нівелюється й матеріальний фактор впливу учасників один на одного всередині спільноти. В принципі, це головні складові горизонтального соціального устрою, який виявляється повністю протилежним державі. Цей устрій вступає в конкуренцію з державою і, очевидно, виграє в силу своєї значно більшої привабливості для будь-якої адекватної людини.

Однак не слід забувати, що горизонтальна система соціальної організації існує лише віртуально. В реальному ж житті у держави є ціла купа матеріальних, фінансових, нормативних та й суто фізично примусових методів контролю над ситуацією у соціумі. Але вже зараз держава в особі своїх керівників, тобто тих, хто отримує найбільшу вигоду від її існування саме у вертикальному форматі, починає бачити у соціальних мережах як альтернативній системі суспільної організації конкурента для себе. Звідси й виникають ініціативи заборони сайтів на кшталт "ВКонтакте". Звідси походять і корені тиску на журналістів, утиски свободи слова і намагання обмежити динаміку комунікації. Достатньо хоча б згадати теж нещодавню ініціативу зробити Skype платним. Це стандартне бажання перенести реальні чинники нормування поведінки на реальне життя.

Проте процес формування горизонтальних соціальних взаємин вже є незворотним. Тому не варто боятися жодних утисків і заборон. Рубікон перейдено, і з розвитком техніки і доступністю комунікацій суспільство віддалятиметься від цього рубікону все далі…