Божі дари: розум, чесність, партійність...

         Давно не ділилася своїми баченнями процесів, які відбуваються довкола. Видається, у тому абсолютно нема ніякого сенсу, бо ті, хто міг би впливати на перебіг подій, здається, навіть не ускладнює собі життя читанням і аналізом висловлених іншими думок, а ті, хто продовжують писати і читати, роблять це одні для одних, і нічого не в силі змінити.

         Тема, яку хочу підняти сьогодні, лежить саме у такій площині. Я торкалася її на шпальтах цього шановного видання рівно рік тому, тому набутий досвід укріпив у висловлених вище думках. Тим не менше, бувають випадки, коли висловитися буває необхідно, щоб заявити про власну позицію, і хоч частково спробувати заспокоїти самого себе, що не залишався байдужим.

         Ледь більше року минуло, як я відкритим листом зверталася до Героя України Надії Савченко, долучаючи свій голос до тих, хто просив її припинити голодування і зберегти власне життя. Або для подальшої боротьби, або для подальшого кохання і материнства – це вже на особистий вибір самої Надії. Писати зараз те саме не має сенсу, бо, виявилося, лише така форма протесту дає їй шанс не бути забутою.

 

         Звертатись із якимсь проханням до того, хто на думку світової спільноти має достатньо сил і повноважень, щоб звільнити Надію (як і всіх інших політичних в’язнів України в Росії), - має ще менше сенсу.

І не тому, що Владімір Путін не читатиме мого звернення до нього.

І не тому, що, як вважають аналітики, він хоче витягти максимальну користь для себе, маніпулюючи іменем української бранки.

Маю на цей рахунок власну думку: Путін абсолютно нічого не може витягти з цього питання.

Як і з усіх інших.

Бо він – ніхто.

Він – той, хто насправді давно нічого не витягує і не вирішує.

Він – лише зручна для інших обгортка, фірмовий знак, лейбл.

Він, як колись Сталін, який на вершині своєї влади кричав на сина Василя, дорікаючи того за зловживання прізвищем батька: «Ти не Сталін, і я не Сталін! Сталін – це радянська влада!»

І точно так само, доки тій радянській владі був потрібен  Сталін – він залишався при владі і мав право на життя, аналогічно Путін пропустив той момент, коли він особисто міг щось вирішувати і на щось впливати.

 

         Моє бажання висловитися вголос викликане активізацією політичної активності Юлії Тимошенко: і шантаж влади та людей новими виборами, і торги коаліційними угодами, і навіть кардинальна зміна зачіски. Про перукарські сигнали «Леді Ю» відомо навіть за межами України. Ось лише один із заголовків російських ЗМІ: «Любимая газета Путина изучала историю причесок Тимошенко».  А, проте, розплітання коси практично для всієї України – це не лише обрядова дія, що означає перехід дівчини в статус жінки; у деяких регіонах Галичини дівчата і навіть жінки носили розплетені коси в часі великої журби і смутку. Яку з символік використала пані Тимошенко – хай роздумують політ технологи.

Мене ж найбільше зачепила інша її раптова активність. Нагадаю, що Юлія Тимошенко – людини, яка несе найбільшу ступінь відповідальності за долю Надії Савченко. Навіть, якщо їй самій так не здається, або цього зовсім не хочеться.

Може, Юлія Володимирівна забула (або так не вважає), але своїм теперішнім перебуванням в активній українській політиці вона завдячує саме Надії.

Може, пані Тимошенко гадає, що всі довкола настільки обмежені, що не зрозуміли її «щедрого» жесту, коли восени 2014-го вона великодушно уступила перший номер у списку політичного блоку себе улюбленої ув’язненій льотчиці, а насправді – це було верхом цинізму, великою проблемою моралі (а чи її повної відсутності), бо політик загнала виборців на тонесеньке лезо балансування з власними поглядами і почуттями: коли я не проголосую за БЮТ, це означатиме, що я не підтримую звільнення Надії Савченко, але, якщо я проголосую на підтримку мужньої льотчиці, то, автоматично, вмикаю зелене світло для пані Тимошенко та її компанії…

Цікаво, як багато людей тоді мучилися таким вибором? Як багато знайшлося тих, хто всупереч власним переконанням, пішов на сумнівну угоду з власними поглядами й  уподобаннями? Як багато нині жалкує за зроблений тоді вибір і черговий обман, яким так грішать українські політики, мало замислюючись над тим, що в цьому земному житті буквально усе має свою ціну?

Імовірно, я сильно помиляюся в можливостях Юлії Тимошенко, але ж вона сама сформувала у мене стійке переконання у тому, що її особистих зв’язків з Путіним було цілком достатньо, щоб визволити ще тоді, на самих початках, Надію Савченко. Якщо їй були під силу «многоходовочки» з величезними сумами нафто-доларів, то розіграна партія з визволення лише однієї людини давала їй гарантію активної участі в тривалих політичних ігрищах на багато років уперед. Зрештою, як і додала б до рейтингу на світовій політичній шахівниці іншому учасникові – Путіну…

Хтось заперечить, що у пані Тимошенко нема таких можливостей.

Зараз, певно, вже нема. А тоді – вона й не планувала їх використовувати.

Для тих, хто продовжує закохано вслухатися в її солодко-щемливе «любі мої!», нагадаю лише таку малесеньку деталь: Юлія Володимирівна навіть не була присутньою на жіночому марші підтримки Надії Савченко 8 березня цього року, організованому іншими жінками-депутатами Верховної Ради.

Вона взагалі вперше подала свій голос за звільнення очільника виборчого списку БЮТ, захисниці України і просто ув’язненої української жінки лише після оголошення вироку Надії Савченко в російському суді, записавши звернення до європейських і світових політичних лідерів. Зробила це тому, що почали з’являтися, хоч і примарні, але сподівання на звільнення Надії. А це означає, що для пані Тимошенко знов вимальовуються нові «многоходовочки»: реальність нових виборів, і не лише парламентських. Можна буде спробувати «проштовхувати» Героя України і й український  символ незламності духу на пост президента, а самій дуже легенько прилаштуватися біля урядового корита…

Але ж якщо «противний народ» пам’ятатиме, що Юлія Володимирівна абсолютно нічогісінько не зробила для свободи Надії Савченко, то буде  складніше самій піаритися на її імені.

А «противний народ», видається, таки злопам’ятним, бо як інакше розцінити серед питань рядових громадян різних країн, переданих адвокатом М. Фейгіним для відповідей своїй підзахисній (частково опубліковано газетою «Високий Замок», м. Львів, 22 березня 2016 року), зокрема таке: «Чи погодились б Ви увійти у передвиборчий список Тимошенко, якби знали, що в той час, коли воювали на фронті, її донька святкувала нове весілля у розкоші на «Олімпійському» у Києві?»…

До речі, а й справді, чи чув хтось хоч єдине слово на захист чи підтримку Надії Савченко Євгенії Тимошенко?  Хто-хто, а вона має доволі значний досвід боротьби за звільнення з ув’язнення своєї матері (чи, може, то знов були лише політичні ігри?!)…

 

         Хтось із особливо добросердечних, може обуритися прямоті висловлених мною думок. Але ж, шановні, навчімося нарешті чесно визнавати: політики маніпулюють нашими думками і почуттями, абсолютно не панькаючись із тим, яких страждань – моральних і фізичних – завдають нам своїми словами і діями, і, що найгірше, жодних перепон на своєму шляху вони не визнають.

Скажете, що цинічно використовувати ув’язнення однієї людини для сходження на Олімп іншої?

А розпочинати реальні бойові дії з людськими жертвами і каліцтвами дітей – і не один раз!!! - для підняття власного політичного рейтингу?!! 

А знищувати десятки тисяч військових і мирних жителів своєї країни вибухом ядерної бомби, щоб «налякати» капіталістичний Захід?!!

І, на жаль, ці методи далеко не винахід сучасної історії – читайте Геродота…

А взагалі то реально оцінювати діяльність т.зв. української політичної еліти мене навчив майже десяток років тому анекдот, надрукований в якійсь агітаційній газетці самої партії «Батьківщина». Він подавався, як давній радянський анекдот, але виглядав, або як недалекоглядність редакції, або добре продумана підривна діяльність. Рекомендую:

«І створив Господь Небо, і Землю, і рослини, і тварини. І створив людей  за образом і подобієм своїм. І наділив людей трьома якостями: розумом, чесністю і партійністю. Але втрутилися Ангели: «Якщо в людей будуть усі три якості відразу, то вони стануть подібними до нас!» Прислухався Господь до їх прохання й  узаконилося відтоді: якщо людина розумна і чесна – то безпартійна; якщо чесна і партійна – то дурень;  якщо розумна і партійна – то шахрай»…