Безкарність терористів має відійти в минуле

 Нещодавно придворний кремлівський політолог в коментарі одному з кремлівських же телевізійних помийників (давайте називати речі своїми іменами) заявив, що Україну «дресирують як бультер'єра, роблячи з неї живе знаряддя вбивства». Очевидно, що воля українців до спротиву не на жарт шокувала і перелякала московську верхівку. Тим більше, що історія показує – через відкрите збройне протистояння Кремлю ніколи не вдавалося зломити Україну. Завжди доводилося діяти за допомогою підлості та інших подібних «інструментів» одночасно.

Історія знає також чимало прикладів, коли малим та відносно слабким країнам вдавалося чинити успішний опір ордам більшовиків. Це змогла зробити 5-мільйонна Фінляндія, причому неодноразово (в 1918 році під час Визвольної війни та в 1939-40 роках під час «Зимової війни»), свого часу це також вдавалось невеличким країнам Прибалтики.

Україна завжди мала більший оборонний потенціал, який, щоправда, ослаблювала низка факторів, серед яких невигідне географічне розташування в проекції на особливості геополітичної обстановки в регіоні, відсутність єдності національної еліти, значна частина якої переслідувала власні меркантильні та класові інтереси, згубний вплив вікової колоніальної політики держав-окупантів, сировинна економіка, політична роздробленість та, як наслідок, різні центри політичного, культурного та економічного тяжіння для різних регіонів (що заважало повній консолідації та концентрації сил), природній пацифізм українців тощо.

Хоча, попри ці та багато інших факторів, українці мають достатній досвід звитяг у боротьбі з московським агресором. А пацифізм ніколи не означав невміння воювати. В цьому з українським народом мало хто може позмагатися, адже він має величезний досвід ведення бойових дій різних масштабів на власній землі і в багатьох куточках Європи.

Разом з тим лишається ще одна злободенна проблема – безкарність злочинів, які скоює ворог проти наших громадян. Мова не лише про саму фактичну агресію із застосуванням військової сили та економічним тиском з метою зміни зовнішньополітичного курсу України (не кажучи вже про інформаційну війну та гуманітарний наступ). А й про військові злочини та безкарне насильство з боку терористів.

Російський терорист, якого ми знаємо під прізвиськом «Моторола», нещодавно похизувався власноручним убивством 15-ти українських полонених. Очевидно, настільки цинічним та зухвалим він був через впевненість у своїй безкарності. А невідворотність покарання, як відомо, є одним з головних стримуючих факторів для потенційного злочинця.

9 квітня в СБУ заявили, що вивчають факт зізнання «Мотороли» у вбивстві 15-ти громадян України.

16 квітня Юрій Сова, боєць 80-ї бригади, який потрапив у полон бойовиків після підриву нового терміналу Донецького аеропорту в січні 2015 року, розповів BBC Україна, про те, як «Моторола» холоднокровно добив двома пострілами в голову Ігоря Брановицького - військовослужбовця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади, що разом з ним потрапив у полон "ДНР". Ігоря катували, в нього були численні переломи кісток. Отаке «милосердя» проявив терорист-кат.

Ми повинні об’єктивно оцінювати ситуацію, в якій опинилися. З усіх дій і заяв російської сторони та підконтрольних Кремлю терористів випливає, що президент РФ Володимир Путін не вважає проблемою фізичне знищення українців. Більше того, це є одним із завдань, які стоять перед такими «моторолами».

Таким чином, українців перетворюють на жертву, дичину. В таких умовах держава повинна піклуватися про безпечне життя українців. Тут йдеться не лише про фактичний захист території та населення військовим шляхом від наступу ворожих військових формувань з відповідними наслідками.
Кожен убивця мирних мешканців, полонених військових має бути покараний. Це в інтересах держави та її народу як носія влади в цій державі.

На даний момент система міжнародного права не діє або діє не повною мірою. В такому вигляді вона не здатна захистити життя громадян України . Тому цим має зайнятися держава. Це не заклик до хаотичних убивств. Це заклик до акту правосуддя, який має бути здійснений щодо кожного вбивці.

Одним з найяскравіших прикладів є діяльність спецслужб Ізраїлю, які мають досвід із проведення подібних операцій. Так, терористи, причетні до убивств громадян цієї країни, вистежувалися по всьому світові. Будь-який ісламський бойовик, який брав участь у вчиненні фізичного насильства проти громадян Ізраїлю, автоматично ставав об’єктом, який підлягав фізичному знищенню. Так діяли закони військового часу, з-під дії яких ці люди зазвичай намагалися вийти, переховуючись та міняючи місця свого проживання. Таким чином було продемонстровано не лише волю і рішучість Ізраїлю до спротиву, а й був вироблений об’єктивний страх невідворотності покарання у його ворогів.

Безкарність російських терористів має відійти в минуле. Адже якщо ми прагнемо до правової держави, одним з головних її атрибутів має бути дотримання законів, яка забезпечується в тому числі невідворотнім покаранням за злочини.

Певні труднощі виникають в юридичній площині питання. На території, де було вчинено злочин (відповідно до зізнання підозрюваного) фактично не діє юрисдикція України. Через це здійснити затримання і привід особи, яка підозрюється в злочині, практично неможливо з відомих причин. Українська сторона обмежена тим, що мусить діяти відповідно до закону.

Проте, враховуючи, що на тій території не діють, по суті, закони жодної держави (навіть ті ж таки закони про спецстатус, ухвалені Верховною Радою де-факто не діють), українські спецслужби отримують додаткові можливості. Більше того, не діють ті ж таки «закони ведення війни» - людей знищують без підстав, суду і слідства. В такому випадку керівництво держави має повне право видавати санкції на фізичну ліквідацію осіб, які вбивають громадян України чи навіть погрожують це зробити.

Звичайно ж, для цього потрібно змінювати законодавство, внутрішні документи відповідних органів, а також мати політичну волю.

Такий спосіб специфічний та дискусійний, проте він буде ефективним. Це необхідно, адже злочин, котрий не потягнув за собою відповідного покарання, повториться. Такий «моторола» наступного разу знову застосує насильство і буде вбивати, розуміючи, що йому за це нічого не буде.