Банкрути з Банкової
Я не маю відповідей на всі ці запитання. У мене є відповідь на одне: чи легітимним є чинний глава держави. І ця відповідь – ні.
Не тому, що ВФЯ купу разів порушив Конституцію і закони держави. Навіть не тому, що двічі «Беркут» вдався до сили проти мирних громадян країни, незгідних із політикою її президента.
Причина надто банальна як для нинішньої гарячої ситуації. Причина проста – Янукович бреше. Робить це публічно, систематично, не ховаючи очей. Упродовж трьох років він водив за ніс усю Європу, а його клерки з Банкової і МЗС називали цю олжу тонкою дипломатичною грою. Але ж навіть великий пересмішник Амброз Бірс казав, що «дипломатія – то патріотичне мистецтво брехати заради добра своєї вітчизни» (курсив мій - Авт.).
Відтак посипалася локшина про неможливість ніяких угод з ЄС, - і це, мабуть, теж було із серії «стратегічних інтересів» України.
Після початку мирного Майдану він спробував переконати демонстрантів, що серцем і душею поділяє їхні погляди. Правда, через день «Беркут» безапеляційно спростував цю дезу.
Позавчора на так званому диспуті з екс-президентами ВФЯ наобіцяв міх гречаної вовни, а уночі, «ако таті», спецпризначенці знову напали на мирний Майдан.
Це лише коротесенький виклад побрехеньок нашого гаранта, бо якщо почати із його інавгурації, то перелік не влізе у товстелезний фоліант.
Чи може бути легітимним президент, якому годі вірити? Як на мене, у жодному випадку. Чи може бути легітимним глава держави, який безцеремонно ошукує своїх партнерів у переговорах, виставляючи на посміховисько усю країну з її 46-мільйонною громадою? Як на мене, - ні.
Найгірше те, що з легкої подачі ВФЯ брехня стала мейнстримом для влади, своєрідною модою, стильним інструментом спілкування з народом. Таке враження, що Банкова та її підлеглі пройшли вишкіл в орвелівському «міністерстві правди», навчившись вміло жонглювати евфемізмами. Тому й каже Азаров про прибирання вулиць, маючи на увазі спробу зачистки Майдану, тому найнятих «тітушків» Захарченко безсоромно називає опозиціонерами, а Арбузов «летить» у Брюссель, коли його там ніхто не чекає...
...Нині у центрі Києва, а також на площах і вулицях сотень українських міст народжується нова країна. Рушієм змін є молодь, - це закономірний процес, це їхня революція, це їм жити після неї. Це з їхнього середовища вийдуть нові політики. Якщо вони справді хочуть зробити цю країну вільною, то мусять добре запам’ятати слова Камю про те, що «вільний той, хто може не брехати». Бо ошусти стають заручниками своїх брехонь, а відтак – забавкою у долонях історії, лузерами чужих ігор, політичними банкрутами, викинутими на маргінес.
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
